Чути, як крига йде вулицею,
і останні знахарі осені покидають місто,
бережно знімають зліпки
її тіла, і ключів,
якими вона замикає свою пам'ять.
Чути скрип сходів,
що за її дверима -
чути, як крига йде на поріг.
Вже не буде ніхто
повітряних зміїв на туман класти,
і руки на груди.

Тіло її
набуває дрімоти,
і знахарі осені знімають зліпок її ока,
яке ще не заснуло,
та не бачить собою нічого,
ні за дверима,
ні перед сном.
Чути: в закутках виє вітер,
що спізнився бути першим
на її грудях,
і кидає замість газет у скриню
крижану січку.
На ній вона завтра прочитає,
що спізнилася бути першою
на грудях своїх.

Перед сном вона розтулить губи
і білі голуби злетяться на її подих,
і гнатимуть його крилами
за кригою, голос тіла за ним гнатимуть.
Не затримає вона подиху,
і голосу не затримає:
радше б вони не спізнилися
на тепло лягти.

Чути: танок вона водить уві сні
з дзеркалом,
тиха, чиста і вчасна.

я по касательной из названия улавливаю по оттенкам ощущения и смысл..
А вас нужно читать именно по оттенкам, меня все время удивляет как вы штрихами создаете целое полотно настроения..То, что труднее всего изобразить...
Мне очень нравится читать, даже не все понимая..Потому что ...вы настолько плотно наполняете межстрочное пространство, что я словам начинаю доверять меньше, чем пустоте...Оксана, Вы форму сделали словом, и даже музыкой...